Територіальна виборча комісія скликає першу сесію Миколаївської міської ради Миколаїв потрапив у “червону” зону. Що змінилось? Виховуймо патріота в собі! Миколаївській громаді потрібен свій прозорий Статут Господарник в боргах

«Коли до мене звертаються – завжди допомагаю» – Володимир Паньків

Голова громадської організації «Екологічна Миколаївщина», депутат Миколаївської районної ради, учасник народного хору «Ліра» села Дроговиж, кандидат на голову Миколаївської громади спробував розповісти про основні болючі точки та можливості їх «оздоровлення», про бачення подальшого стратегічного розвитку та принципи з якими йде до мешканців об’єднаної територіальної громади.

Шановна Миколаївська громадо!

Чи легко сьогодні бути політиком? Мабуть, ні! Ще не знайшлась та людина, яка всім догодила. Але я, Володимир Паньків, спробую збалансувати усі «за» і «проти» та приймати «соломонові рішення» у тих чи інших ситуаціях.

Я молодий політик, який долучився до життя громади Миколаївського району наприкінці 2013 – початок 2014 років. Для мене та й для України це був переломний рік як на місцевому, так і на загальноукраїнському рівнях. Коли я повернувся з Києва до Миколаєва, то зустрів на нашому базарі товариша, який запитав чому я не біля Миколаївської міської ради. Вже пізніше я дізнався про боротьбу за водоканал, про ситуацію з Дубневичами та міськими депутатами. Завдяки активним діям миколаївчан місто встояло перед захопленням основних мереж бізнесовими структурами.

Пригадую тоді всі згуртувались та були одним цілим, єдиним кулаком, який дав відсіч, бо посягались на спільну власність.  Далі була робота в міськраді на посаді заступника, де вперше за довгі роки вдалось зробити добрі справи: відкрити додаткові групи в садку «Журавлик», відремонтувати знищену центральну дорогу, перейти на прозорі методи управління комунальними підприємствами, запровадити стратегію розвитку Миколаєва щодо тротуарних «хідників», відкрити очі мешканцям на інші проблеми, які були у місті. Можливо, останні ініціативи щодо висвітлення гострих проблем, нависли наді мною як «Дамоклів меч». Бо далі активісти, які боролись за Миколаївводоканал, не хотіли рухатись. Одні одержали виборні посади, інші стали депутатами і воліли забути про проблеми.

Та 2017 рік відкрив нові «рани» на тілі міста Миколаєва та району. Спочатку це був місцевий смітник, на який мер міста Андрій Щебель «люб’язно» дозволив завозити львівське сміття, бо ми ж їздимо у Львівський оперний театр. Таким було його пояснення.

Паралельно з цим тодішній голова районної адміністрації Тарас Оприск та голова райради Тарас Зубрицький перетворюються на великих «рехформаторів» і розпочинають освітню реформу, закриваючи юридичні особи шкіл у селах, а це Криниця, Устя, Мала Горожанка, перетворюючи їх на філії. Такі дії очільників району викликають хвилю обурення у вчителів, батьків та жителів сіл. Піднімається протест. Люди звертаються до мене за допомогою, щоб тільки не знищували освіту. Я побував у кожному селі, де окремі індивіди розповідали про вигоду від цих змін. Але, насправді, йшлось тільки про гроші і більше нічого. Пригадую, перебуваючи на зборах у Малогорожанківській школі, працівниця райради Анастасія Сенців розповідала односельчанам та мені, що то благо для села, потрібно поступитись. Але завдяки сільській головиці Мирославі Синенько приймається звернення про відміну такого рішення. І от сесія райради, сидять почервонілі рехформатори, а в залі незліченна кількість освітян. Окремі районні депутати, опустивши голови, голосують за відміну ганебного рішення по Малогорожанківській та Устянській школі. Але Криницьку школу все ж залишають філією Більченського НВК. Протягом важкої судової тяганини депутат райради Оксана Вдовичин виграє суди і скасовує рішення райради, але ані пан О. Лехович (начальник відділу освіти), ані голова райради Т. Зубрицький не виконують рішення суду. Прикро! 2 мільйони гривень, які виділились на школу Більче, т задурманили розум сільського голови пана Суховерського, який і досі свято вірить у цю освітню реформу. Але він глибоко помиляється. Лист Міністерства освіти і науки України від 08.04.2020 року чітко каже, що відповідно до нового закону «Про повну загальну середню освіту» усі опорні заклади мають зникнути, а їхні філії знову мають набути статусу юридичної особи. І якщо до визначеного законом терміну юридична особа не створюється, то така школа-філія підлягає закриттю. Село має мати церкву, школу, клуб. В іншому випадку люди почнуть виїжджати із цього села. Сподіваюсь, що пан Суховерський зрозуміє, що село Криниця – це також частина Миколаївської громади і підходи до усіх рівні – привілейованих немає.

2017 рік, напевно, був найважчим для миколаївчан. Нам створили екологічну катастрофу і назвали це «ідеальний полігон на всю Україну». Жителі Миколаєва вийшли на протест, розпочали чергування на смітнику та контроль і врешті подали до суду. Пів року ми день у день пильнували те прокляте сміття. Було все – погрози, недоспані ночі, розчарування. Але ми вистояли. Я побачив як гроші маніпулюють думкою окремих громадян, депутатів та самого мера міста. За «30 срібняків» вони готові були продати все. 14 зрадників, які дозволили закопати Миколаїв у смітті. 13 із них посоромились прийти, коли повний зал Міського палацу культури Миколаєва кричав міському голові Андрію Щебелю та голові райадміністрації Т. Оприску «Ганьба». А суди… Ми ж знаємо які вони у нас. Пригадую пана Ю. Шпака (захищав дії Миколаївської міськради в суді), який заздалегідь прийшов «порадитись» до суду, коли виносилось рішення по сміттю. Пам’ятаю і почервонілого суддю, яка «відфутболила» нас, покликаючись на те, що ми не уповноважені представляти Миколаїв, якому завдали екологічної шкоди. З жахом згадую суддівство в апеляційному суді, де головуючий суддя не удостоївся перед розглядом прочитати оскаржуване рішення і декламував його всім під час засідання. Чи це питання вичерпано? Ні… Яма викопана ПАФ «Дністер» залишилась. Розпорядження Синютки про відведення землі під ще один смітник ніхто не відмінив. Львів по сьогодні не вирішив питання зі сміттям. Думаймо!!!

Ще одне звернення надійшло мені у 2018 році від жителів району «Під печерами». Там місцеві бізнесмени вирішили робити піщаний кар’єр. Дві посадові особи, а це голова райради Тарас Зубрицький та голова Дроговижа Ігор Мельник разом з районним депутатами дали на це погодження. Піднявся протест. Ніхто не хотів жити біля кар’єру та ще й руйнувати фортифікаційні споруди. Далі обговорення в Дроговижі. І тут вдруге я побачив зачервонілі обличчя вищезгаданих осіб, які не здавались і далі переконували людей, що все проходить добре. І це питання сьогодні залишається не закритим. Бо ж триває суд, де бізнесмени хочуть все ж добувати той пісок. Тут теж потрібно задуматись чи справу виграно.

І наостанок – це питання об’єднання громад. Сьогодні завдяки чотирьом людям, а це я, Богдан Ткач, Андрій Баранецький та Зоряна Москалюк, Миколаїв об’єднається із Дроговижом. Бо у 2017 році ініціативна група Розвадова приїхала в сільський клуб і намагалась вичавити від мешканців Дроговижа рішення про об’єднання, обдурюючи всіх. Що там тільки не розповідали. І про гроші, і про землі, і про поганих сусідів. Але ця брехня була зупинена. Бо в іншому випадку сільський голова Дроговижа був готовий йти в Розвадів. В той час міський голова Миколаєва розказував усім, що місту добре і без сіл, бо не готовий він до такого об’єднання. Сьогодні виявляється дозрів! Ми поступили стратегічно, бо місто б перестало розвиватись. Ще трошки і закінчаться запаси піску, і нас викинуть як використану ганчірку.
Але завдяки селам сьогодні ми маємо можливість розвиватись. Нам потрібно потиснути руку усім сусідам, знайти з ними «спільну мову» та розвивати Миколаївщину.

Дякую за увагу!

P. S. Вже сьогодні я відчуваю як політичні опоненти ведуть нечесну боротьбу, зриваючи мої банери та плакати, проявляючи акти вандалізму. Можливо, вони розуміють, що, коли громада довірить та проголосує за мою кандидатуру, то окремі особи вже не будуть все вирішувати в ручному режимі, а потрібно буде радитись і слухати людей!

Володимир Паньків

Leave a comment

Your email address will not be published.


*